Він
зовсім не виглядає на свої 74 роки. Хіба що мудрий погляд «виказував»
його вік. Про що він думав, дивлячись на десятки людей, які прийшли
йому подякувати цього дня? Хто він? Неперевершений лікар? Геніальний
поет? Він проживає за 150 кілометрів від Кобеляк, але, ймовірно, вже
після ознайомлення з публікацією до кінця, ви захочете з ним зустрітися…
Звичайний лікар, який чимось незвичайний Олексій
Дудник проживає на Семенівщині у селі Паніванівка. Вперше ми почули про
нього від жителя Кобеляк, приватного підприємця Юрія Срібного. –
Мої діти після відвідування цього лікаря взагалі перестали хворіти на
бронхіт та ангіну. – розповідає Юрій Феодосійович. – За прийом він
коштів не бере. Працює у звичайнісінькому фельдшерсько-акушерському
пункті у Паніванівці. Я вже багато років до нього з сім’єю їжджу. Коли
Юрій Срібний вперше відвідував Семенівський район, довго не міг знайти,
де знаходиться будівля згадуваного ФАПу. Виявилось, що вона «сховалась»
за хащами сільського парку, який не окультурювали вже багато років. Але
люди з усієї країни їхали до маленької непримітної хатинки, щоб
проконсультуватися у незвичайного лікаря. – Приїжджали люди, які
вважалися приреченими, безнадійними, але він ставив їх на ноги, –
говорить медсестра Любов Смоковенко, яка працює з Олексієм Дудником. –
Він просто вміє поставити точний діагноз. У нього навіть головний лікар
району лікувався. Олексій Олексійович пропускає кожну людину, кожну
дитину і їх хвороби через себе. Але попереджую, це лікар, а не якийсь
шаман. Бо іноді приїжджають і запитують: «Де тут дід, який лікує
гланди?». Ми відповідаємо: «У нас державна установа,
фельдшерсько-акушерський пункт, де приймають хворих, як у звичайній
лікарні.» Насправді, він звичайний лікар, але чимось незвичайний. А чим
– сказати не можу. Не знаю. Сам Олексій Олексійович секрет свого
уміння лікувати вбачає у вірі своїм пальцям, вухам та очам. Він
розповів про жінку, яка приїхала до нього з під Полтави. Вона почала
хворіти давно і жоден лікар не міг знайти причину хвороби. Жінка й сама
мала медичну освіту, однак майже втратила надію вилікуватися від
невідомої недуги. Лікар уважно її вислухав, оглянув і поставив діагноз. –
Я їй говорю: «У вас глисти», – згадує лікар, – а вона дивиться на мене,
аж потім як кинеться обіймати та цілувати і примовляє: «Как же я, дура,
сама до этого не додумалась!». Черги не зникають майже ніколи. За
рік до нього приїжджають близько п’яти тисяч осіб. З часом лікарю
довелося зробити прийом хворих лише через запис. Телефон у невеличкій
кімнаті Олексія Олексійовича дзвонить постійно. Навіть недільного дня,
на свято Трійці, під час розмови автора статті з медсестрою, пролунав
дзвінок і голос з телефонної слухавки прохав про зустріч з лікарем. Лікар
пропонує хворим придбати прості вітчизняні ліки, які він приписує. Їх
можна купити за такою ж ціною і в будь-якій іншій аптеці. Але є в нього
і незвичні ліки, які він готує сам за своєю методикою. Двоє з чотирьох
дітей Олексія Олексійовича також стали лікарями. Його донька Олена
зробила для автора екскурсію до дубового гаю, де колись знаходився
панський маєток. Вона розповідала, що саме там збирає жучків, які є
складовою настойки деяких ліків. Юрій Срібний дуже вдячний лікарю за
його турботу та добре серце. Оскільки Олексій Дудник коштів за прийом
не брав, Юрій Феодосійович знайшов інший спосіб йому віддячити. І не
один спосіб. Для початку він найняв людей з Кобеляк, які протягом тижня
розчищали парк, що знаходився перед будівлею ФАПу. Кобелячани навіть
двічі ночували у лікаря вдома, бо до Кобеляк шлях не такий вже й
близький. З його допомогою пофарбували будівлю ФАПу. Далі Юрій Срібний
допоміг у організації свята для лікаря, яке було приурочене
п’ятдесятиріччю його роботи у паніванівському ФАПі. Завдяки його
матеріальній допомозі гості свята змогли насолоджуватись виступом
кобеляцького народного фольклорного ансамблю «Троїсті музики». Віктор
Фесюра, Тетяна Кучерявенко та Олексій Вакулинський так «розігріли»
публіку, що ті не хотіли їх відпускати. Учасниці семенівського
народного ансамблю «Журавка» швидко знайшли спільну мову з кобеляцькими
музиками і наприкінці свята виступали разом з ними. Можна із
впевненістю стверджувати, що кобелячан ще довго не забудуть у
Паніванівці.
Поет, пісняр, журналіст, депутат Якщо
ви припускаєте, що Олексій Дудник у письменництві аматор, то ви неабияк
помиляєтесь. За своє життя він видав у світ чотирнадцять збірок, а
п’ятнадцята, під назвою «Любив, люблю, любитиму» вже готується до друку. Його
вірші вивчають в школах семенівські учні, його пісні відомі не лише на
Полтавщині, а й далеко за її межами. Олексій Олексійович вважає
письменництво і лікарську професію спорідненими у його житті. Важко
сказати, за що більше дякували на святі Олексію Олексійовичу: за його
вміння лікувати, чи писати. Крім того Олексій Дудник є постійним
дописувачем місцевої газети та депутатом районної ради. Дивним та
незвичним явищем для кобеляцьких гостей була співучість та
артистичність семенівських посадовців. Самі судіть: честь бути ведучою
свята надано голові сільської ради, пісні, написані Олексієм Дудником,
співав голова Семенівської районної ради і головний редактор районного
радіо та газети «Вісник Семенівщини». Привітати Олексія Олексійовича
приїхали голова літературно-громадського об’єднання «Прометей» Євген
Бутенко та письменник, журналіст, лауреат Національної премії імені
Т.Шевченка Микола Шудря. – Ви знаєте, що Франсуа Рабле був лікарем?
– Запитує Микола Шудря. – Ви, мабуть, знаєте, що Остап Вишня був
лікарем. Антон Чехов теж був лікарем. Я завжди думав, чому коли
переглядаєш літературну енциклопедію, бачиш так багато лікарів? А тому,
що лікар найближче до людського серця і душі. Адже мій друг є одночасно
поетом, ліриком, гумористом і основне – піснярем. Микола Шудря зачитав вірш, який Олексію Дуднику присвятив народний артист України, гуморист Григорій Була. Протягом
всього дійства лунали пісні, слова до яких написав Олексій Дудник. До
редакційної бібліотеки додалось три збірника ліричних, весільних та
жартівливих пісень, які подарував поет. Останнім сюрпризом від Юрія
Срібного для ювіляра став музичний центр. Юрій Феодосійович «випитав» у
доньок лікаря, який би подарунок був для нього потрібним. Він зміг
дізнатись, що Олексій Олексійович полюбляє слухати свої пісні на
касетному магнітофоні, якого останнім часом у нього не було.
А втім, Олексій Дудник теж в боргу не залишився. Несподівано для всіх він зачитав вірш, у якому були такі рядки: Ще, зізнаюсь, між нас є Достойний подяки Срібний Юрій – бізнесмен З міста Кобеляки. Щиро дякую йому! І йому, і Богу До медпункту він зробив Під’їзну дорогу. А іще (це щоб із нас Не сміялись кури) Привіз хлопців з Кобеляк – Наш парк окультурив. Ладен нині перед ним Стати на коліна. Срібний – прізвище. А він Золота людина.
Говорять,
що лікар лікує тіло, а поет – душу. А коли ці якості поєднанні в одній
людині, то їй немає ціни. 50 років тому Олексій Дудник приїхав у
Паніванівку з дружиною, не маючи за плечима нічого. Він жив по
квартирах, тяжко працюючи, але коли його запросили в інше місто на
роботу, обіцяючи житло та всі блага, – він відмовився. Олексій
Олексійович пів століття пропрацював на одному місці і не збирається
його полишати. Його столиця – Паніванівка. Декого він, певно,
кобелячанам нагадує, чи не так? Ми запитали у Олексія Дудника, чи
згодиться він приймати жителів інших районів. Він відповів, що не
відмовив ще нікому. Тільки попрохав спочатку телефонувати і
записуватись. Ми вагались, чи друкувати в газеті номер телефону
фельдшерського пункту, щоб дана публікація не здалася читачам рекламою.
Однак врешті-решт вирішили, що здоров’я важливіше за упередженість:
8(241)9-62-17.
Здравствуйте! Напишите пожалуйста как связаться с доктором Алексеем Дудником? Узнали про него и его докторскую деятельность. У нас заболел ребенок :((, и мы хотели бы приехать в Кобеляки на консультацию. Будем Вам благодарны за координаты (телефон, адрес). Напишите пожалуйста или здесь в теме или мне на електронку (sone4ko06@meta.ua)Очень жду, С уважением Елена.
Дорогая Люба! Я вам бесконечно благодарна за вашу статью о моих земляках - семье нашего сельского доктора Дудника Алексея Алексеевича. С ним связаны самые теплые воспоминания моего детства и юности, проведенных в с. Панивановка. Я рада, что он в такой хорошей форме, творческой и физической. Почти не изменился. Его дочь Лена была дружкой на моей свадьбе... Эх, ностальжи...
Не могли бы вы как-то связаться с ними и передать, что я ищу с ними контакт. Есть ли у них возможность общаться онлайн?
С благдарностью, ваша коллега Наталия Мюселимян (в девичестве Лауш)
Сайт створено в дизайн-студії «Аватар» © 2009