Говорять, що в ніч на Водохрещу відбуваються дива. Ми вирішили це перевірити і гайнули опівночі до Дніпропетровського мосту.

 Повір’я

 За переказом, в ніч з 18 на 19 січня рівно опівночі на кожній річці відбувається чудо: спокійна перед тим вода несподівано починає хвилюватися. Говорять, що біля ополонки можна побачити те ж саме — хвилю, нібито, це Ісус Христос увійшов у воду під час хрещення. Вважають, що набрана з річки вода здатна зцілити від найтяжчих хвороб та очистити від гріхів. За повір’ям, річкова вода набуває в цей час особливої сили тому, що в ній купався сам Господь.

 Вважається, що в цю ніч відкривається небо і всі молитви, прохання, бажання там, вгорі, будуть почуті, і, варто сподіватися, виконані. Як не повірити такій спокусливій можливості і не загадати заповітне бажання опівночі?

 Нам стало цікаво: чи вірять кобелячани у ці сказання? Чи знайдемо ми хоч когось побіля річки пізньої ночі?

 Нічний похід

 За двадцять хвилин до дванадцятої термометр показував дев’ять градусів нижче нуля. Холодні пориви вітру чередували з нічним затишшям. Кобеляки затягнуло хмарами, крізь які де-не-де виднілись зорі. Протяжно завивала собака.

 Нарешті видніється міст. Ворскла.

 — Дивись, там люди! — дивується мій чоловік Олександр, який погодився мене супроводжувати в таку пізню пору.

 Незабаром і я помічаю тінь, що мелькнула під міст. Прямуємо туди. З кожним кроком все чіткіше перед очима вимальовуються три постаті. Літня бабуся, молодий юнак і жінка. Вони стоять під мостом і стукають пустим відром по товстій кризі.

 — Ви по воду? — запитую.

 — Так, думали і води набрати і скупатись, але не бачимо де це зробити, — відповідає розчаровано жінка.

 Пригадую, що в минулому році ополонку робили трішки далі. Йдемо побіля берега і дійсно натрапляємо на завбачливо прорубану ополонку.

 — Ідіть сюди! — кричимо незнайомцям, що й досі стоять під мостом.

 Інкогніто

 На прорубленій ополонці річкова вода вже встигла покритись тонким шаром криги. Проте юнак з легкістю розбив її пустим відром.

 — Встигли. Через дві хвилини північ, — зрадів хлопець.

 Люди взяли заздалегідь заготовлену мотузку, прив’язали до цеберки і занурили в ополонку. Набравши води, вони розливали її у скляну та пластикову тару.

 — Ми інкогніто, — відповіли кобелячани, коли ми попрохали їх назватися.

 — Навіщо оце про стару бабу писати? — говорить жінка, якій, за її словами, 72 роки.

 Юнак сказав, що йому 18, а третя незнайомка повідомила, що у жінок про вік не запитують. У присутності журналістів купатися вони теж не забажали, тому ми вирішили не заважати і попрощались із випадковими знайомими.

 — Дякуємо, що показали, де воду можна набрати, — кричали люди нам услід.

 Вода свята?

 Вода виявилась кришталево чистою, що досить дивно, якщо брати до уваги те, що ми набрали її з річки.

 Залишається загадкою той факт, що водохрещенська вода не псується, не має запаху і може зберігатися протягом року. Дехто схильний вважати, що цьому сприяє срібло від хреста, який священик занурює в воду під час обряду. Але ж яке срібло у річці? Наразі це вдалий спосіб спростувати, або довести твердження про срібло.

 Нічна мандрівка залишила по собі приємні враження. Тому, більш за все, наступного року ми її повторимо.

 P. S. Секретар Кобеляцької міської ради Сергій Галушко припустив, що ополонку біля мосту прорубали Юрій Черняєв та Олександр Вертилецький, які систематично в ній купаються.