Сайт сучасного журналіста
Ви - Гість

Меню сайта

Категорії розділу

Головна » 2009 » Грудень » 19 » Володимир Москаленко: «Моя справа приємна, але небезпечна»
9:57 AM
Володимир Москаленко: «Моя справа приємна, але небезпечна»
Володимир Москаленко: «Моя справа приємна, але небезпечна»

 Близько сорока років Володимир Москаленко перетворює звичайну деревину на витвір мистецтва. Із дубової коряги народжується кінь, а гілочка з липи в його руках перетворюється на козацьку голову… Але, повірте, це далеко не все, що пов’язує талановитого майстра з природою.

 

 «Вовка, там чиясь рука лежить!»

 Володимир Андрійович не здобував освіту столяра-червонодеревника. Його школа — багаторічний досвід, який він набував з дитинства. Коли він ходив у дев’ятий клас, у кінотеатрах крутили фільм під назвою «Бий першим, Фредді». Стрічка запала у душу юному хлопцю. За сюжетом у головного мафіозі був протез правої руки у вигляді кулака. Володимир прийшов тихенько у сарай і вирізьбив з дерева зап’ястя руки, потім кулак. Щоб була схожа на справжню, при роботі поглядав на свою руку. Рука вийшла як у фільмі — аж по лікоть. А тим часом мати покликала його обідати. Вова поклав вирізьблену руку на стілець і пішов. Раптом до хати вбігає бліда мати, очі перелякані — сіла й сидить. Син запитує у чому справа, а мати відповідає: «Ой, Вовка, там чиясь рука лежить!»

 — Я майструю з дерева, скільки себе пам’ятаю, — розповідає Володимир Андрійович. — Це вміння мені передалося по генах від дідів. Мій прадід і дід були столярами. В дитинстві ніяких інструментів не було, що найшов — тим і робив. І майстерні теж не було, сарайчик та й усе. Тут треба, щоб добрі нерви були. Воно не завжди виходить і часто по руках попадає. Хоча робота досить приємна, але й небезпечна. У мене на руках практично не має жодного пальця цілого. Бувало, що за один рік — по три рази в лікарні бував. Але все-одно не каюся. Коли мені відрізало два пальці, я з перев’язаною рукою все-одно йшов і працював. Дерево — це моє друге життя. Буває їде автомобіль повз мене і везе дошки, а в мене душа болить: скільки б всього можна було зробити, яке ж дерево гарне!

 Володимир Москаленко демонструє свої роботи, які розміщені у нього вдома на стіні. Щоб виготовити одну маску з дерева майстер витрачає 5–6 годин. Більшість виробів він не може показати, оскільки роздарував друзям чи робив під замовлення. Працює, зазвичай, зимовими вечорами, як він говорить — коли рано надворі темніє приходиш до дому і нічим більше зайнятись.

 Багато робіт майстра знаходиться в РЦКД і використовується як атрибути до вистав. Для прикладу, режисер будинку культури колись замовляв майстру макет зброї.

 — А скільки коштує виготовити макет рушниці? — цікавлюсь.

 — Ну, в рамках 200 гривень, — відповідає майстер.

 Володимир неодноразово виготовляв меблі. Він показав на фото стіл ручної роботи, на якому вирізьблена шахова дошка. Також за плечима майстра виготовлення садових лавок, стільців, посуду тощо.

 Процес виготовлення виробу з дерева проходить кілька етапів. Спочатку на деревині малюється ескіз, потім по ній вирізається груба форма. Лише після цього вирізається контур і деталізується. Наступним етапом є процес шліфування та покриття деревини спеціальними засобами та трьома шарами лаку.

 Нині Володимир планує працювати над виготовленням африканських масок. Майстер готовий навчити своїй справі, але поки що ніхто з кобелячан його про це не прохав.

 

 «Ми попадали, а вівці — ні»

 Після вищесказаного, здавалося, можна було б ставити крапку, проте в житті Володимира є ще зовсім інша неймовірно цікава і захоплююча справа. Кожного ранку він сідає на велосипед і прямує на Заворскло. Там, поряд з кінноспортивною школою, знаходиться госпрозрахункове мисливсько-рибальське господарство.

 З дикими тваринами та мисливськими собаками Володимир Москаленко працює вже п’ять років. На пропозицію завітати до нього на роботу, ми, звичайно, погодились.

 Минулої суботи вперше за сезон лапатий сніг густо сипав з самого ранку. Однак запланованій зустрічі погода не завадила, а навпаки — додала екзотики.

 На вході до нас на зустріч вибігла велетенська собака.

 — Не бійтесь, — закричав здалеку Володимир Андрійович, — він не вкусить! Це дворняжка.

 Велетенського пса на ім’я Рома дійсно не було причин боятись, він метушливо бігав навколо нас, обнюхуючи і, здавалось, радіючи новим гостям. Проте увагу від собаки вже через мить відволікли якісь високі спритні тварини за парканом. Ці рідкісні дуже красиві тварини — дикі вівці. В мисливсько-рибальському господарстві знаходиться 13 овець, з яких 4 сокольської породи, а інші — муфлони.

 Муфлонів до ГМРГ завезли близько трьох років тому. Ми повільно і обережно зайшли за паркан, адже дикі вівці — дуже лякливі тварини. І перед тим, як вони чкурнули у лісові хащі, нам навіть вдалося зробити кілька фото.

 — Вони дуже до себе не підпускають, — говорить Володимир. — Муфлони «літають» з такою швидкістю, що їх неможливо догнати. А стрибають так, що і людину перескочити можуть. Колись до нас приїжджали із санстанції, хотіли їх прищепити. Нас чоловік двадцять тоді було. Ганялися. Ми попадали, а вівці — ні. Жодного спіймати так і не вдалося.

 Далі ми підійшли до трьох великих вольєрів, де голосно гавкали шикарні собаки.

 — Це вони так з вами розмовляють, — прокоментував Володимир Андрійович.

 Не озброєним оком видно, що до цих тварин він ставиться з особливою турботою. Кожного ранку варить кашу для мисливських собак, а в господарстві їх кілька порід: лайка, пойнтер, куртсхаар та руський рябий гончак.

 Володимир розповідав, що вибір породи собаки для полювання залежить від того, на кого полюють мисливці. Скажімо, руський рябий гончак використовується для полювання на козу, лисицю, зайця. Мисливці відпускають собаку, вона коли знаходить слід дикої тварини — починає голосно гавкати. Потім наганяє тварину на мисливця, прямо до ніг. Якщо мисливиць чомусь не зміг підстрелити тварину, то собака здивовано в очі подивиться… І по другому колу побіжить наганяти. Ці собаки можуть ганяти диких тварин по кілька діб. І це не перебільшення. Бували випадки, що чотирилапого друга тижнями не могли знайти. Коли трапляється, що пропала собака — хазяїн іде на те місце, звідки відпускав пса і кладе свій одяг (куфайку наприклад). Собака обов’язково прийде до цього одягу, сяде і буде чекати на господаря, доки він її не знайде.

 Далі ми змогли поспостерігати за кабанячим сніданком. Дикий кабан, чотири свині та двоє поросят із задоволенням наминали частування. Нам запропонували зайти за паркан до кабанів — ми не ризикнули. Хоча, за словами Володимира, ця тварина ніколи перша не нападе на людей.

 Ми повертались додому переповнені емоціями від побаченого. І, чесно кажучи, трішки заздрили Володимиру Москаленку. Людині, що реалізувала себе у справі всього життя та улюбленій роботі, яка нерозривно пов’язана з природою.

Автор: Любов ОНИЩЕНКО, ЕХО з регіону
Категорія: Матеріали журналіста | Переглядів: 860 | Додав: Lubava
Всього коментарів: 2
2 Lubava   (2009-12-20 11:51 AM)
Кінноспортивна школа і ГМРГ - це дві різні організації. В даній пубдікації згадується ГМРГ, де немає коней.
Однак (краєм ока) ми бачили маленьке поні. Навіть яблуками намагались його нагодувати cool , проте за нього все з'їла його мама biggrin

1 Ольга   (2009-12-19 8:52 PM)
А маленького поні бачили? Воно народилось наприкінці серпня. Як воно там? А лисеня?

Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]

Форма входу

Логін:
Пароль:

Пошук

Архів записів

Статистика


Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0
Сайт створено в дизайн-студії «Аватар» © 2009
Використання інформації дозволяється при умові гіперпосилання на сайт www.korrespondent.at.ua
(для друкованих ЗМІ з письмового дозволу автора).
Сайт управляється системою uCoz