Сайт сучасного журналіста
Ви - Гість

Меню сайта

Категорії розділу

Головна » 2010 » Травень » 20 » Володимир Заїка: «Свистіти мене навчив один водій»
11:27 AM
Володимир Заїка: «Свистіти мене навчив один водій»
Володимир Заїка: «Свистіти мене навчив один водій»

Пожежний, столяр і артист. Рідко можна зустріти людину, яка досконало може володіти настільки різними професіями одночасно.


Пожежний боїться хіба що стоматолога

Володимир Заїка працював у пожежній частині майже 36 років. За цей час довелося побувати на різних посадах: рядовим, начальником караулу, навіть начальником частини. Історії, які для нас здаються захоплюючими та небезпечними, для нього були лише робочими моментами. Прохаю розповісти кілька.

Першою Володимир Іванович згадав пожежу 1972 року на цукровому заводі. Під новий рік загорівся сухий жом. Пожежні врятували п’ять чоловік, яких засипало жомом під час обвалу. Зима тоді сувора стояла, морози сягнули тридцяти градусів. Обледеніли боївки, замерзали пожежні рукави… Проте, завдяки професійній роботі пожежних,  людських жертв не було.

Інший випадок трапився у одному селі на Кобеляччині. Загорівся дах сільського клубу. Пожежні гасили балки. Стеля була стара, промокла водою, просіла. І в час, коли вогнеборці стояли на даху клубу, несподівано стеля впала на землю. Дивом ніхто серйозно не постраждав.

Володимир Заїка одного разу з димоходу впав, однак теж обійшлося без травм. Єдиний раз, коли поранився, пожежник зізнається, що винен був сам. Потрібно було працювати у спеціалізованих рукавицях, а він їх зняв. Раптом, під час роботи, скло, що висіло на рамі, упало і пошкодило руку.

Часто пожежні виїжджали на гасіння лісів. В один з таких випадків був дуже сильний вітер. Під час цієї пожежі палаючі верхівки дерев вітер переносив на 20–50 метрів, де спалахували нові вогнища. Того дня ледве не згоріла пожежна машина. І хоч стояла сильна задимленість і пожежникам було неймовірно важко — вони впоралися. Пожежу загасили, автомобіль спасли.

Сам Заїка після трьох десятків років боротьби з вогнем вже нічого не боїться. Єдиний страх — зубна біль. Тому він не полюбляє походів до стоматолога.


Трагікомічні випадки

Бували у практиці Володимира Івановича ситуації, коли господарі не дозволяли тушити пожежу у своїх будинках. Так, одного разу чоловік застав свою дружину з коханцем. Жінка втекла. А зраджений чоловік, не довго думаючи, поскладав її речі на купу в хаті, облив керосином та й підпалив. Пожежники приїхали тушити пожежу, однак чоловік накинувся на них з вилами: «Не треба гасити! Моя хата, моя жінка, хай горить, я її хочу провчити!»

— Довелося трішки грубувато з ним поступити, — згадує Володимир Заїка. — Ми ввімкнули прямий ствол води з сильним тиском. Збили його з ніг. Сусіди придавили до землі. А ми пожежу потушили, на тому й скінчилось.

В іншому селі трапилась схожа ситуація. Жінці «доброзичливці» повідомили, що чоловік їй зраджує з сусідкою в сараї. Розлючена дружина закрила двері сараю, підпалила і пішла собі. Виявилося, що коханців на ту мить в сараї не було, а згоріло кілька поросят та корова.

Бували на Кобеляччині і випадки суїциду-самопідпалу. В одному з колгоспів на фермі загинуло багато великої рогатої худоби. На зоотехніка хотіли відкривати карну справу. Чоловік злякався, заліз у скирду, облив себе бензином і підпалив. Так безглуздо закінчилось його життя.

Багатьом кобелячанам пожежні рятували життя. Виносили з полум’я і дорослих, і дітей. А згадані випадки лише крапля в морі людської необачності, що понесли за собою непоправні наслідки.


Бабусі в Естонії роблять педикюр

Володимир Заїка протягом життя не тільки гасив пожежі, а й запалював серця глядачів на сцені. Художньою самодіяльністю він займається вже близько чверті століття.

Вперше він побачив гармошку у воєнні роки в дитинстві. Під час окупації Кобеляк в оселю до сім’ї Володимира поселилися німці. Один напівполяк-напівнімець навчив шестирічного Володимира грати на гармошці. За професією німець був лікарем, все розповідав, буцім-то війна йому не потрібна, що це Гітлер їх примусив воювати.

Спочатку Володимир Заїка грав на гармошці сам, а потім був створений нині відомий кожному народний ансамбль «Ворскла». Дипломи та звання цього колективу не перелічити. Вони перемагали в конкурсах на Україні та Росії. А нещодавно подали заявку на участь в одному з телевізійних шоу.

Кілька років тому Володимиру Заїці з колективом ансамблю вдалося побувати в Естонії. Що він перше згадав, так це вісімдесятирічних бабусь з манікюром та педикюром. Також йому запам’яталося, що годували українських гостей у естонській школі. Меню було, «як у ресторані». За словами Заїки, в Естонії дуже багато українців та росіян. Пощастило навіть познайомитися з емігранткою, яка сама родом з Біликів. П’яних естонців Володимир Іванович не зустрічав, а от українців напідпитку в Естонії бачив.

На сцені Володимир Іванович нерідко виступав як гуморист, приймав участь у виставах.


Секрет свисту

Мало не кожен кобелячанин чув художній свист, який Володимир Заїка використовує в музичних композиціях. Автору статті вдалося допитатися: «Яким чином цей свист з’являється на світ?»

— Показав мені цей свист один кременчуцький водій у 1953 році, — говорить.  А далі розкриває секрет. — Раніше були такі кіноплівки до апаратів «КМ-16», «КМ-12». Плівка ця довжиною 35 міліметрів. Тож відрізається шматок такої плівки, крайки її потрібно округлити. Щоб губи не різали. Плівка закладається за верхню губу, потім до нижньої придавлюється. І свистиш. Чим дужче придавлюєш цю плівку, тим вища тональність. Пройшло немало часу доки я навчився цьому художньому свисту. Головне, щоб перший раз вийшло, а далі вже легше.

Музика раніше ще грав на баяні, однак поламав палець, після чого від цього інструменту  довелося відмовитися. Проте і досі грає на губній гармошці, тамбурині, бубонці та з допомогою «трещотки». Остання виготовлена руками власника і олівцем жартома на ній написаний виробник — фірма «Сяке-таке»

«Люблю готувати фаршировану рибу»

Встиг Володимир Іванович і в комунальній службі попрацювати. Він гарно справляється з бензопилкою. Клопіткою роботою називає спилювання дерев на цвинтарі. Старі дерева дуже важко було знищувати, адже рослина могла впасти під час роботи на надгробки і пошкодити їх. Тому працювали обережно, крок за кроком.

З 13 років батько вчив сина займатися столярством, токарством, привив любов до музики. Себе Володимир Іванович називає трудоголіком. Навіть зараз, коли йому за сімдесят, він не має вільної, спокійної хвилини. Полюбляє майструвати меблі. Ліжка, крісла, шафки. Все у його будинку створено вмілими чоловічими руками. Найбільше пишається однією підставкою. Він побачив її у індійському фільмі «Байджу Бавра», що показували у 60‑х. Майстер по дереву тричі ходив до кінотеатру, щоб роздивитись та відтворити виріб. Підставка і нині красується в будинку Заїк.

Вміє Володимир Іванович і корову здоїти, і борщ зварити. Проте найбільше полюбляє фарширувати рибу. Вже з два десятки років у домі Заїк живуть персидські котики, якими вони не можуть нарадуватися.

Наостанок Володимир Заїка не міг не згадати дружину Любов Олексіївну, яка протягом багатьох років була і є підтримкою та опорою для чоловіка. Вона тримає будинок у чистоті та затишку. Разом подружжя Заїк виховали сина й доньку, які, без сумніву, теж перейняли від батьків безліч талантів.

Автор: Любов ОНИЩЕНКО
Категорія: Матеріали журналіста | Переглядів: 1248 | Додав: Lubava
Всього коментарів: 0
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]

Форма входу

Логін:
Пароль:

Пошук

Архів записів

Статистика


Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0
Сайт створено в дизайн-студії «Аватар» © 2009
Використання інформації дозволяється при умові гіперпосилання на сайт www.korrespondent.at.ua
(для друкованих ЗМІ з письмового дозволу автора).
Сайт управляється системою uCoz